Спав тихенько хом’ячок
В нірці у вузенькій,
Аж отерп його бочок,
Виліз помаленьку,
Сів на сонечко й сидить,
Пригадать не може,
Як потрапив він сюди
І де його ложе.
Раптом мишка пробіга,
Сіра та маленька,
Попросила хом’яка
Голосом тоненьким:
- Чи дозволиш, хом’ячок,
Із тобою разом
Скуштувати бурячок,
Не їла ні разу.
Хом’ячок почухав лоб,
Потім повні щічки:
- Я б дозволив тобі, ой,
Так немає свічки.
В нірці повна темнота,
Бо ж нема віконця
Буде й в тебе сліпота –
Не побачиш сонця.
Так бува й серед людей:
От втрачають пам'ять,
А попросиш: «дай» чи «де»
Зразу все згадають.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888912
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.09.2020
автор: Ганна Верес