Ти лиш моя, ти суджена,
А любов сліпа розбуджує,
Барви для фантазій і надій.
І наче постріл твоє - Ти не мій!
Твоя чарівність наче небо,
В очах зірками мерехтить.
І я щасливий, що у тебе,
Душа і серце не болить.
А я кохав і був щасливий,
Що ти в житті моїм була.
Така одна це факт суттєвий,
Як рідна пристань в корабля.
Твоя усмішка наче сонця,
Весняне, лагідне тепло.
Зігріє душу в пізню осінь,
Й розлуки наче не було.
Застав мене ти так страждати,
Щоб я відміряв кожен крок.
І щоб в кінці я зміг сказати,
Це надважливий був урок.
І от ключі від твого серця,
В моїй руці уже лежать.
Злилися разом два джерельця,
Та водограєм дзюркотять.
Схилився місяць низько з неба,
І зорі падають до ніг.
Хто не любив звичайно треба,
Знайти в житті свій оберіг.
Цінуєм те, чого не маєм,
І любим тих, кого нема.
Хто любить нас не помічаєм,
І проживаєм час дарма.
І я не зміг не розірвати,
Роман із каменем в душі.
Це все, що я хотів сказати,
У цьому віщому вірші.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888842
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.09.2020
автор: Горбаль Василь