[i]У кожного в душі своя мелодія,
що вабить нас хвилюючим магнітом,
Так вирушаю в цю безмежність світу
під «Місячну сонату» в насолоді я.
І пристрасними музики паланнями
дарує світ Бетховена графині
сум’яття серця, місяць в водній сині –
В жагучім, нерозділенім коханні ми…
Надія вмерла, – пише час скорботою, –
Світ без Джульєтти – просто ні до чого.
Розповідає про печаль глухого
Адажіо сумними чудо-нотами.
Є в Алегрето привид чи ілюзія –
мов квітки розкриття те променисте,
цей світ його бажань – цнотливо-чистий,
з графинею Гвічарді тільки друзі ви…
Та епілог лунає серця мукою,
Несе Бетховен відчай аж до скону –
Портрет-мініатюру в медальйоні,
Й сонату серця з неземними звуками.
Передавати внутрішнє не стану я –
Твір дихає чуттями несказа́нно.
… І крізь віки несе фортепіано
Цей заповіт безсмертний до коханої.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888714
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.09.2020
автор: Білоозерянська Чайка