Я неначе у пустелі Гобі -
Тут важким здається кожний крок.
Я тобі кричу щосили: Пробі!
Тільки голос всотує пісок.
І немає ні кінця, ні краю -
Захлинаюсь у барханах слів.
Ще люблю, ще дихаю, вмовляю,
Доки серцем ще не спопелів.
Я із себе не роблю пророка -
Хай душа загорнута в бурнус.
Тільки знай, коли промчить сироко,
В серці зазвучить піщаний блюз,
Сонце піде плямами від сказу,
Встелить небосхил кривавий піт.
Ти збагнеш, можливо, не відразу,
Як згасає мотузяний гніт
Зоряних вогнів. Їх світло тмьяне
Промовляє, що не верне він.
В мареві минулого розтане
Одинак - пустельник-бедуїн.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888603
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.09.2020
автор: Стах Розсоха