Я повзу догори по пласкій прямовисній стіні.
Мої кігті ,твердіші ножів, їх вбиваю в бетон.
Я живу на безжальній, з самою собою війні.
На горі причаївсь і чекає мене власний клон.
Я з самою собою стикнуся- життя або смерть.
І не треба нічого доводити комусь іще.
Я себе руйнувала, як вежі близняшки,ущерть.
І сама себе перебудую у рЕсталіще.
Набираю розгін, і летить добрий кінь мов пегас .
Опускаю забрало, і списа спрямую у ціль.
Я поцілила!... Тільки чарівний той світ...він ізгас...
Бо війна із собою це марно, суцільная біль...
Оксана Самохліб 2020p. @Kseni Berkeli
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888296
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.09.2020
автор: Ksenia Samohleb