Я в степ ховався, щоб заплакати,
Щоб сліз не бачити своїх
З дитинства рукавом залатаним
Я гіркі сльози витирав.
Коли стихала біль у грудях,
Зерно мочив холодний дощ,
Я біг оглушений нещастям,
Що серце притискало вмить.
Неначе крик в душі відтягував
Серед бідняцьких врожаїв
Моє повернення до неба,
До чарівних, близьких степів.
Де колоски заграли золотом,
Коли рукою я провів,
Щоб вмить відчути власний стогін,
Який ховався у душі.
Журба сточила моє серце,
Коли я озирнувся вмить,
То не побачив рідної землі,
Домівки, саду і криниці.
І зрозумів, що я єдиний
Серед понурого села,
Маленькими і босими ногами
Сире бадилля волочу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888036
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.09.2020
автор: Ти не осліп