Ідуть роки, минають покоління.
Усе земне продовжує свій плин.
В безкраїй тьмі лиш два світіння.
-там Місяць з Сонцем говорив.
Нас люди ототожнюють з богами.
Шукають прихисток у світлі наших тіл.
Й, немов би, діти, що так горнуться до мами,
Отримуючи ласку від небесних кіл.
Даруєш ти тепло всьому живому
Твій дар - Життя - без винятку усім.
Моя ж судьба закладена у тому -
Давать надію відблиском твоїм.
Це ти ведеш людей одвічно
Це ти закручуєш життєвий вир.
Гориш і сяєш, грієш ніжно.
А моя роль - всього лиш поводир.
Навколо нас безмежнії простори
І в них без тебе не будЕ мені буття.
І я кричу :"О Сонце, о моя любове,
Допоки сяєш ти - палаю я!".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888015
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.09.2020
автор: Юрій Кульчицький