Гулко б'ють у дзвони
жваві чародії.
Надовкола - дзявкіт
добре вчених псів.
То - лишень початок,
тільки перша дія,
лиш дрібненький заспів,
та іще не спів.
Ще не рвуться струни,
не гудять фанфари,
тільки дзвони, дзвони
бемкають зусюд.
Не встидившись Бога,
ні чиєїсь кари -
бемкають і брешуть
недалекий люд.
Що казати, Боже,
люду того треба,
люду те охота,
як і вченим псам.
А тим часом владні
доторкають неба
й посилають "інших"
в незворотній спам.
Де оскома часу
і оскома віри,
де осколки жалю
на листках, як прю.
Замалюють в чорне,
замалюють в сіре
кожного, хто хоче
істину свою.
Чародії ж знають,
чародії ж вірять.
Може, і не вірять,
але то дарма.
Сіється довкола
в кожному подвір'ю
дзвонів тих, що пе́ред,
голосна луна.
2.09.20 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887926
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.09.2020
автор: Леся Геник