Роки несла, несла на коромислі,
Розхлюпала потроху по путі.
Якісь знялись птахами аж до висі,
Летіли, мов над хатою святі.
Якісь упали в хутро трав духмяних,
А тих вуаль з туману ще пливе,
Видніється солдатик олов’яний,
В дитинство світлим поглядом зове.
Роки, роки, а ви таки – багатство,
Зберу до купи, щоб вклонитись вам.
Віват, панове, дякую всім, братство,
Я із руїн собі воздвигла храм.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887573
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.09.2020
автор: Шостацька Людмила