Що в тобі неземного?
Небесної тверді,
Яка тисне щоразу,
Коли хочеш збрехати
Про свою любов.
Вона теж може бути
Шпичаком у серці,
Як у тій легенді
Про пташку,
Що кидається на терен.
Людина ж, кинувшись,
Продовжує жити,
Але вже абияк, навпомацки,
Нашвидкуруч.
Олива того шалу довго
Горить, світить, гріє,
А потім згорає, гірчить на вустах
Осіннім спалахом.
Товща снігу все загальмує,
І пораненим звіром
Ми впадемо у сплячку,
Щоб готуватися до спокою,
Який назве хтось інший
Замість нас.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887441
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.08.2020
автор: Олена Ганько