Навіщо вигадувати героїв, якщо ми в цьому житті лише сміття.
Життя-це карання людини, це біль та страх на фоні щасття.
Так навіщо мучатися, навіщо бути істотою, яка не може отримати покій, навіщо лити кров і сльози. Я не розумію. Але ж все таки я не можу це припинити.Взявши ніж у свою руку я не можу зробити навіть перший крок.Я хочу але не можу, це зводить мене з глузду, я шаленію: мое холодне сердце бьється , цей звук віддається у моїй голові білем.У горлі стоїть холодний , ржавий цвях.З мене льеться холодний піт, я більше так не можу....мене нудить.Я стискаю зуби, на очах сльозі.Руки немов звязані мотузкоя, в голові тількі біль, душевний біль. Я не хочу кожної ночі падати в темну прірву, де я знову намагаюсь усе припинити, але ні я прокидаюся і починаю ненавидіти себе за це , я не хочу обпалювати і різати свої очі об яскраві лучі сонця кожного ранку знову і знову.Мені набридло кожного дня сидіти у темному куті моеї кімнати, інколи мені здаеться що це единий вихід відвернутися від життя.Я сиджу зі шматкам побитого дзеркала у руках, з яких знову тече моя кров, я дивлюся на свое жахливе відображення.Інколі мені здаеться що я та істота яка біжить проти вітру, плеве проти течії і іде на червоний колір, так на червоний .На червоний щоб попрощатіися з білим.Я ненавиджу себе лише за те що існую, ненавиджу себе за свою самоту.Кожного дня мое серце вітирае пальці об пустоту.В нашому житті немає сеснсу.Ми живимо за ради того щоб вмерти, все помирає, сльoзи засихають, а кров звертається.І через пару років мене вже немає і таке враження щой не було.
Майже завжди в цьому житті тебе не розуміють, але ти намагаешся добитися розуміння і все одно нічого не віходіть, ти шаленіеш знову, ти намагаешся крикнути.....але замість цього звуки кудись зникають і тебе знаву ніхто не чуе.Ми, всі не мов яструби....так голодні, замерзлі яструби.Яструби що шукають їжу, шукають свою здобич.І от ти спіймав її, ти летиш у небі, ти найщасливіша пташка за всіх, але ледве помітний подих вітру і ти губиж здибіч.Знову ти голодний яструб, що знову шукае свою здобич, але ні...він не знаходить її....яструб вмерае. Ми всі яструби яструби що інколи бувають щасливі, але це дуже рідко, інше все наше життя це пошук здобичи, яку так важко знайти, а інколи й зовсім не можливо.....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=88741
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 13.08.2008
автор: Emily_Rose