Кажуть, коли ревнує, значить любить,
Та я не згодна аж ніяк із цим,
Бо як ревнує, то не довіряє,
Давно я висновок зробила отакий.
Не довіряти, то навіщо жити
Під одним дахом?Душі ж то чужі.
Хтось скаже: що робити, є вже діти
Та цим їх травмувати не спішіть.
Діти все бачать й всмоктують, мов губка
Те, як поводяться при них їхні батьки.
Як одне одному не вірити й не слухать,
Це дітям передасться крізь роки.
А як кохаєте й живете душа в душу.
То й діти згодом житимуть отак,
Ніхто й ніщо тоді вже їх не змусить
Найближчим людям та й не довірять.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887365
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.08.2020
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський