Час невсипно малює журбу
На червоному кетязі знову.
Наливається кров’ю в лужку,
Тягне вітку униз калинову.
Лине стогоном в димнім степу,
Де розстріляна воля миттєво.
Закарбовує пам’ять сліпу
Безпринципність жорстоку життєву.
Чорним горем ворушить стебло
Вітер соняшник мертвий віднині.
Серце мами - чаїне крило,
Син, мов Ангел, лежить в домовині.
"Мамо, мамо, я птахом лечу,
Чуєш, мамо, той крик журавлиний.
Я інакше не міг! Тож, прошу,
Посади у ногах кущ калини.
Хай цвіте наді мною віки
Символ волі моєї Вкраїни.
Вахту вірності буду нести,
Поруч друзі - усі побратими."
28.08.20
світлина автора: Валентина Ланевич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887242
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.08.2020
автор: Валентина Ланевич