Скажи, Володька, - Нахрина,
Тобі це було президентство?!
Не зліпиш кулі із гівна!
Чи обісратись, то блаженство?!
У ролі мачо-пацана
Кривлявся би собі в Кварталі,
Обрубком свого пісюна
Ще довго грав би на роялі.
Про що ти думав коли йшов?
Чим думати теж треба мати!
А ти без тями, знань основ,
Рішив, що зможеш керувати?
Ти ж бидло! Неук! Дилетант!
Душиця підла малороса!
Який із тебе там гарант,
Коли від армії ти «косиш»?
Мав би, стерво, зрозуміти
Як ти принижуєш солдат!
Як їм ганьбу оцю терпіти –
Верховний їхній ухилянт…
Брехло гуняве, популіст,
Можливо, що й продажна шкура!
Слизняк, бридкий неначе глист,
Для тебе це нова халтура…
Манкуртом ріс на цій землі,
Сміявся з символів, народу.
У тім кварталівськім кублі
Там стукають у дно зісподу.
Страшний невіглас, таки лох,
Спаскудив все чого торкався.
В душі твоїй чортополох,
Давно вже з нечистю злигався.
Якщо ще клепка в тебе є
І те, що чуйка звуть в народі,
Скажи, - Пробачте! Не моє!
Я помилився! З мене годі!
26. 08. 2020 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887045
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.08.2020
автор: Мирослав Вересюк