Я гордо навчуся чекати,
Окріпне зболіла душа…
Забудемо старі обіди,
Не будем про наші обіти,
Невсилі тебе не кохати...
Знаю- прийдеш, кохання моє!
Розквітне земля на світанку,
Зорею всміхнеться небо,
І більшого нам не треба,
Бо жадані, щасливі ми є!
З тобою будемо плекати
Обіцянок наших зЕрно ,
А більшого нам не треба,
Бо дано людям від неба -
Кохати… кохати, кохати...
Надіюсь на зустріч весною,
Більшого нам і не треба –
Ходити у сивих росах
Вдихати свіжість покосів
І будеш ти поруч, зі мною!
Можливо ти прийдеш улітку,
Коли почуття дозріють…
А більшого нам не треба -
Кохатись в зірковому небі
І марити з сим зоресвітом.
Я вірю у зустріч сьогодні -
Мої почуття, як світло,
Як промінь, що із темряви,
Бо вже терпкий запах отави
У раниму нас кличе осінь...
В.Ф. - 17.08.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886894
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.08.2020
автор: Веселенька Дачниця