Над обрієм дим, над головою пітьма,
Що ж це горить? Хіба не душа.
І в мить цю світ, мов маленька тюрма,
З якої не втечеш у мріях притьма.
В очах пилюка, під ногами трава,
Та ні! Швидше згадка про те, що вона тут була.
Смерть на струнах тихо виграва,
Війна танцює ще не відгула.
А ось за дюйм і коридор життя,
Зелений коридор без вороття,
І чотириста п'ядесять доль мчать у незнання,
І безліч ще за крок до забуття.
Довкола пекло й в серці теж вогонь.
Хто ж вгамує цю нестерпну спеку,
Хоча б зігріє прохолодою долонь,
Не зважаючи на смертельну небезпеку.
Довкола виблискують дарунки неба гарячі,
Та є у цьому хаосі й маленький рай,
Де прихисток знаходять навіть незрячі:
Соняшникове поле - незламності край
Б'є годинник останні хвилини,
За мить Незалежності день настає,
Та ніхто не знає, що цієї години,
Поціловані волею зникають сини.
Із станції так і поїзд не рушив,
Залишивши найкращих на грані віків,
Та того, хто вічний порядок порушив
Не впустять до раю навіть через мільярди років.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886817
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.08.2020
автор: Вікторія Воля