Падають мертвими чорні комахи.
Можливо, це попіл.
Можливо, - це сльози самотніх монахів,
Або задубілих циклопів.
Сьогодні не варто дивитися вгору,
Бо там вже немає нашого двору,
Бо там вже немає для нас порятунку.
Бо там не сховають нас від негоди.
Бо ми не коректні в питаннях свободи:
Один тільки погляд - і ми поза грою.
Один тільки доторк - і ми схопим зброю.
Одне тільки слово, - і ми у глибинах власного его…
Тільки краще туди не копати -
Вже не перші зламаємо спину й лопату,
Ще когось ненароком образимо
І зачепимо чиюсь гідність.
Коли нема необхідності - краще будемо тихі та мирні.
Якщо судді у нас справедливі, то все у нас добре.
Головне - не дивитися вгору.
Наша подорож - вниз, туди, де
Все темно та бридко від комах,
Що попадали з неба.
Перелічи, чи на місці всі ребра?
Бо можуть забрати.
Таке вже траплялось у давні часи.
Нагадай, чому ми покинули хащі лісів?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886298
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.08.2020
автор: Mariami