Він милувався досконалістю творіння:
Який талан! Фантазія яка!
Майстерно з покоління в покоління
Щоб власним тілом годувати ціп'яка!
Ну, геніально ж! Просто геніально!
Нечувано! Брутально! Оце розум!
Усе низьке вдавати за сакральне,
А справжнє, цінне тягнеться за возом
Брехня і підлість правлять білим світом
На них всі моляться, шанують, бережуть,
А правду носять, наче воду в ситі,
І продають... за безцінь продають.
Рай примітивний. Там нудьга, марудно
У пеклі ти смакуєш справжній драйв -
Між казанів, з чортами, привселюдно
Оце воно! Емоцій — через край!
А церква, віра — от де справжній треш!
Казки і свічки, бізнес на крові…
Не збрешеш людям — то й не проживеш,
А згинеш, як собака, у рові.
Він далі пересів навпроти себе:
До чого цей сарказм і цей насміх?
Закони я писав по волі неба -
Як розпізнати без закону що є гріх?
Брехня і підлість писані у слові,
Щоб бачили, молилися мені
Дурні шанують підлість, безголові ...
Бо у розумних совість у ціні!
Хай самі обирають - кому в рай,
А хто у пекло… Вибір непростий
Отут працюєш, а отам гуляй,
Чи навпаки …
Постій но, друже, мій…
Він знову пересів собі навпроти:
Я і кажу: про горе, про біду
Раз музика звучить — хто пише ноти?
Я лиш слухач у першому ряду!
Ти — композитор! Автор гам і фуг!
Ти — деригент всесвітнього концерту,
А я один із музикантів, твоїх слуг -
У нотах тих, лиш можу щось підтерти
Я — виконавець. Ти — творець, митець
Що ти писав — те я лише і граю…
Ти є рука, а я той олівець,
Який чорнильні плями залишає.
Бо ти — Бог-батько. Я - лиш божий Син…
Чи можу не скоритися я долі?
Тут знову не стерпів, піднявся Він:
Достатньо балачок! Мені доволі!
Стояв тепер Він так, як Дух святий:
Та досить кепкувати наді мною!
І ти, і ти у дечому правий,
Але в обох проблеми з головою!
Мала дитина тонкощів не бачить.
Закони їй, як заповідь, — не лізь:
Не їж оте, бо то л айно козяче…
І не сери де чисто і де скрізь…
Ти Божий син, а не яка тварина!
У кожного від мене Божий дух!
А з того, що зліпили ви людину -
З гівна ліпили чи з себе лантух?
Чого у нього тільки не поклали -
Всього того, що я вам не давав:
Хлібину підлості, шматок жадоби-сала,
А заздрості-цибулі хто напхав?
Неправди солі напхано пів торби,
Брехню солону — хто захоче їсти?
Всьому намалювали власні морди ...
А для води і правди бракло місця ...
Отож люд бродить з торбою по світу
Шукає хоч де крапельку води -
Ой, скільки шкоди наробили мої діти
Вам іграшки: нещастя та біди?
… І чубились вони аж поки смеркло...
Щодня скандали, бійки і фурор
Він — Бог, Він - триєдин і то є пекло
Він в нім злочинець …
Він — суддя ...
Він — прокурор!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886269
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.08.2020
автор: Петро Кожум'яка (Ян Укович)