розпадається світ на позбуті коріння слова_
розповзаються в безвість як змії стежки та дороги_
на готичних ялинах стихають круків діалоги
і колючий вінок приміряє пуста голова_
_
то був шепіт чи крик_ сміх спокути чи плач насолоди_
вдруге знятий з хреста медитує на сонце двійник_
цей світанок зайнявся неначе останній сірник_
попелясті вуста доторкнулися чорного льоду_
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886109
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.08.2020
автор: Ки Ба 1