Прокинувся ведмідь весною,
Почухав лапу під сосною.
Й подавсь на пасіку до бджіл,
Медку поїсти щоб, для сил.
Прийшов, у вулик пхає морду,
А бджоли мали вдачу горду,
У ніс йому стромляли жало,
Хоч полягло малих чимало...
Ледь від смугастиків відбився
І без солодкого лишився.
Тож вирішив: Я мстити буду!
Поскаржуся, піду до суду.
Щоб розібратись у конфлікті
Та не кусати потім лікті
Створили балакучу групу,
Ведмідь вимог велику купу
Подав: Хай не ховають мед.
Здадуть свій жало-кулемет.
Для носа компенсацію
Й свою адміністрацію
На пасіці створити
І будем мирно жити.
Сміялись всі присутні
Та втрутилися трутні:
Тряслася в нас подушка,
Як сталась заворушка!
І що поганого у тім
Коли ведмідь прийде у дім?
Завзятіше нектар збирать
Нам треба й перестать кусать!
Так не збирали ж ви ніколи
Нектар. - промовили їм бджоли.
Ви любите поспати, їсти
Й нетямлячи у справи лізти.
Тож дякуйте, нероби, Богу
Що до ведмедя у берлогу
Не тягнемо за лапку.
На цьому ставим крапку.
З глуздом здоровим на межі
Свої є гірші ніж чужі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885735
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.08.2020
автор: Ірин Ка