В цім зубатім світі, полюбе,
краще той, хто краде й бреше м'яко.
Вийду за майора кадебе.
Подарую кадебешенятко.
В зашморзі диктаторів, мов пес,
світ гарчить, скавчить (якби ж то нявкав!)
Напишу майору есемес,
привітавши з кадебешенятком.
Спокій – на тім світі десь, а тут
грузнемо в лихих депешах надто.
Дужчає і твердне, мов п'ястук,
вогник світла – кадебешенятко.
Рідне, незрадливе, бо... своє;
крихітна надія у прийдешнє.
Світ, немов новітній Віфлеєм,
немовля осяє... кадебешне.
То не верещання бісенят.
То не порося й не цуценятко.
То в кублі чекістському зрання
горлопанить кадебешенятко.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885728
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.08.2020
автор: Олександр Обрій