До зеніту іду у небеснім промінні блакиті,
А красу і дива прогортаю навколишнім днем.
Залишаю словам всі пробачені й пройдені миті,
Хай стихають укупі, загорнувшись новим міражем.
Я сприймаю навстріч всі небесні потоки вітрами,
Уміщаюся в простір, набираю іще висоту,
Залишаючи кроки на простелені досіля крами,
Я собою вбираю незбагненну краси пишноту.
У німому чеканні прислухаюсь до подиху світу
І доземно схиляюсь за дарунок сприймати убір.
В цім полоні живу, визначаю щоднями орбіту , -
Де у далі зорить у співзвуччі небесний Клавір.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885449
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.08.2020
автор: Тетяна Луківська