Тікають сни, коли постука день
У заспане, ледь зрошене віконце,
Його за руку кожен раз веде
Велике кругле яснооке сонце.
Найпершою роса його стріча
На травах, на деревах, на пісочку,
Воно ж приготувало для плеча
В ранкових росах випрану сорочку.
І заясніє, аж замліє цвіт
Теплу його і, мов дитя, зрадіє,
Адже без сонця зник би білий світ –
Воно ж для нього, мов жива надія!
8.08.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885381
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.08.2020
автор: Ганна Верес