Привабу особливу має повечір’я.
Тоді криївку покидає сіра тиша,
Щоб вдосталь роздивитись павичеве пір’я,
Котре торкнулось неокрайого узвишшя.
Ті очі, очі… Неважливо — птаха, Гери.
А як додали лоску чорним диким тернам.
Гру сяйва рос на живописному пленері
Явила Усевишнього рука майстерна.
На потім залишімо вічні «не» і «недо»,
Скупаймо спомини у шавлії й любистку.
Чому тепер в твоїх очах так мало блиску
Й слова частіше з присмаком гіркого меду?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885314
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.08.2020
автор: Valentyna_S