[b] [i] (Секстина.)
Дощ накрапає осінній,
Зводить від холоду плечі.
Знову при сяйві каміну –
Тихий самотності вечір.
Сонце сховало проміння,
Ніби в димар теплій печі.
По димоходу із печі
Сонце розгойдує тіні.
Сушить сльозу недоречну
Спалах в огненній глибі́ні.
Мовби одна кровотеча -
Серце в суцільній руїні…
Нащо залишив руїни?
Знищив любов безсердечно?
Тріск від вогню у каміні:
- Зрада… розлука… і втеча…
Те́, що в душі мало ці́ну,
Стало тепер – п о р о ж н е ч а.
Всі почуття – порожнеча,
Замість кохання - святині…
Всі найважливіші речі –
Лиш від вогню напівтіні.
… Попіл кохання з дале́чі
Вітер навіяв осінній…[/i][/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885108
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.08.2020
автор: Білоозерянська Чайка