В такі прості вечори,
Коли миготять вогні
Я дивлюсь на людей.
На господарів і гостей,
На бідних і королів,
Що бояться самотніх прірв...
Всі люди однакові
І однаково смішні,
Хоча зсередини не такі.
Не скажу що страшні
Але й не веселі.
Просто, чомусь, смішні
У своїх турботах, у клопоті.
Кудись йдуть,
Від когось тікають,
І когось шукають.
Доводять собі своє:
«Краще там де мене немає»
Сумують, сміються і плачуть.
Боргують, кредитують і платять.
Ну смішно ж?
Так само я розумію
Не сумую й не тлію.
Хто тут і там є хто,
Хто жерва, а хто бозна-що.
Ось та панна душею кривавить,
А той хлопець нею кривить.
Бідний музика серце своє продає,
А п'яна дівка за так віддає...
Не хочеться нікого зупиняти,
У чужі проблеми влізати.
Нехай собі йдуть
І шукають там свою суть,
Бо у такі прості ночі
Вже догоряють вогні
І всі люди вже майже у сні,
Бачать ілюзорні мрії свої,
Де вони від когось втекли,
Когось знайшли,
Кудись дійшли ,
І самі собі довели...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884947
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.08.2020
автор: Крихітка Добро