Якось Гнат зірвавсь уранці,
Вибіг на дорогу.
Всі несуть гриби " засранці",
Мені б хоч одного.
Повернулася із лісу,
Сусідка Оксенька.
Кошик виплетений вісить,
А у нім опеньки.
Ось приїхала Фросинка,
На велосипеді.
Червоніла, мов жаринка,
А за нею Федя.
Розізлився Гнат на себе,
"Хіба ж я ледащий?"
Взяв до рук велосипеда,
Та й подавсь у хащі.
Довго він блукав по лісу,
Сідав на пеньочки.
В очі хтось пустив завісу,
" Ну де ж ті грибочки?"
Дуже вже йому хотілось,
Зварить грибну юшку.
Голова заморочилась,
Як зустрів Марушку...
Вона така пишнотіла,
Всміхнулась до нього.
Щось сказати, ще хотіла,
Йому ж не до того...
Серед лісу на поляні,
Грибочки з'явились.
Такі гарні й дуже ранні,
З - під землі пробились.
Скочив Гнат туди, мов в море,
І набив враз гулю.
У очах з'явились зорі,
А грибочків " дуля"
Міражі довколо нього,
Все заполонили.
Де ж знайти оту дорогу?
Якби ж були крила.
З висоти того польоту,
Грибочки б побачив.
І завів Гнат свою ноту,
Сів й тихенько плаче...
Аж на небі зірка рання,
Вгорі засвітила.
Біг Гнат наче на змаганнях,
Виросли враз крила.
І дорогу з переляку,
Він знайшов швиденько.
Зачепився за гілляку,
"Ну їх, ті опеньки!"
"Добре, хоч живий зостався,
Вовки могли б з'їсти."
Так у лісі налякався,
Що не може сісти.
Лиш удома зміг згадати,
Про велосипеда.
"Інший раз, щоб маху дати,
Сяду на мопеда!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884517
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.07.2020
автор: Тетяна Горобець (MERSEDES)