Проснулось сонце й загляда в вікно,
Зітхає сумно зморене мовчання.
Весна за обрієм сховалася давно,
А це чи літо, а чи осінь рання?
Як вітер буйний день за днем біжить.
І не спинити біг років гривастих.
А серце прагне, ніби в юності, любить
Й купатись в сонячнім промінні, ніби в щасті.
Заходить сонце за стару вербу,
Щоб розбудити зморене мовчання.
Прогнати неприховану журбу,
Й подарувати ніченьку кохання.
27.07.2020 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884183
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.07.2020
автор: Валентина Рубан