[b](Пам’яті Героя України Тараса Тарасовича Матвіїва присвячую).[/b]
Чи знав колись Тарас про це, чи відав,
Що він збере народу тисячі
І стане кожному із нас, мов рідним,
І ми поклонимось усі його свічі?
Жидачів… День липневий, геть спекотний…
Бруківки стогін з Гімном переплівсь…
Обличчя й стяги у німій скорботі…
Пливе Тарас… в труні – не в кораблі…
Єдиний син!.. О, це тяжка утрата!..
Надія скошена – впав колос без зерна…
Ніколи не назвуть Тараса татом…
Майбутнє роду знищила війна.
Сумує Україна за синочком…
Це й розумом несила осягнуть…
Його ж чекала вишита сорочка,
Шо на весілля мав би зодягнуть…
Він воїнам і другом був, і братом,
Не раз їх тілом власним прикривав.
Про себе лиш боєць не встиг подбати,
Допоки Україну рятував.
Серця німіють… Плаче Україна…
Немов завмер Жидачівський майдан…
Стяги приспущені. Народ весь на колінах…
Герой йому важливий знак подав:
«Борітеся за неньку Україну –
Вона у цілім світі лиш одна –
За землю й рідну мову солов’їну!
Хай сам Господь усіх вас об’єдна!»
21.07.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883762
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.07.2020
автор: Ганна Верес