КРАБИК І МОРЕ

ОПОВІДАННЯ  

Зранку  море  дихало  свіжістю,  було  таким  чистим,  прозорим,  що  видно  було  кожну  піщинку  на  його  дні,  кожну  мушлю.    Я  привіталася  з  моречком,  сказала  йому:  «Доброго  ранку,  друже».  Воно  пустило  мені  зі  своїх  уст  сонячну  усмішку  й  кивнуло  мокрою    кучерявою  гривою,  мовляв,  заходь,  люба,    у  гості,  раде  тебе  бачити.  Зайшла.      Прийняло,  як  годиться  доброму  другові.  Поцілувало  у  щічку,  притулило  до  своїх  широких  м’яких  грудей,    ввімкнуло  музику  на  повну  гучність  і  закрутило  мене  у  своєму    шаленому  морському  танці.  Коли  я  стомилась  і  захотіла  перепочити,  показало  свої    скарби  -  рибок  дрібних,  камінці  й  водорості  в  білих  бусиках-перлах.    Я  подякувала  моречку  за  гостинність,  за  доброту  його  душевну.  І  коли  вже    виходила  на  берег,    звернула  увагу  на  смуглявого  хлопчика  років  дев’яти-десяти,  який  стояв  посеред  води  і  тримав  щось  на  своїй  долоні.  Я  підійшла  ближче  до  дитини  й  побачила    в  його  руці  крабика.  
-  Живий?  -  спитала.
-  Так,  -  відповів.
-  Де  ти  його  взяв?
-  Зловив.
-  Даси  потримати?
-  Не  рекомендую.  Він  клешнями  мені  палець  розпоров,  ось,  подивіться  (показав)    і  вас  може  поранити.
-  Тоді  не  треба.  Гаразд.  Це  перший  краб,    зловлений  тут  тобою?
-  Ні.  Шостий.
-  А  що  ти  з  ними  робиш?
-  Нічого.  Просто  ношу,  любуюся,  а  потім  випускаю.
-  І  скільки  він  може  отак  жити  без  води?
-  Пів  години  може.
Ми  йшли  з  хлопчиком  до  берега,  говорили,    він  час  від  часу  занурював  краба  у  воду.  Коли  до  берега  залишилося  якихось  метрів  три,  хлопчик  мовив:
-  Зараз    відпущу  краба.
-  Давай.  А  я  подивлюся,  що  він  робитиме.
Малий  пустив  краба  у  воду.  Той  спочатку  не  рухався,  і  я  вже,  було,злякалася,  що  він  задихнувся.  Спитала  у  хлопця:
-  Чому  він  не  рухається?
-  Зараз  почне.  Буде  зариватися  в  пісок.
Я  не  зводила  очей  із    краба.  Але  він  і  справді,  як  тільки  упав  на  дно,      зразу  став  пробивати  клешнями  пісок,  зариватися  в  нього.  Ми  постояли  х  хлопцем  над  крабиком,  поки  він  повність  не  зник  з  наших  очей,  тобто,  не  втиснув  у  пісок  своє  тіло,  а  тоді,    усміхнувшись  одне  одному,  розійшлися.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883742
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.07.2020
автор: Крилата (Любов Пікас)