Стоять стовпи на перехрестях долі,
не світить жоден, вимкнутий ліхтар.
Періщить дощ — забракло парасолі,
в обличчя б'ють вогні зустрічних фар.
Земне життя, яке ти швидкоплинне.
Чому летиш, як потяг у пітьму?
Прийшло в буття, малим дитям — невинним,
Постійно б'єш коліна на шляху.
Та хоч би хтось, сказав:" Покиньте! Досить —
блукати всім по схибленим світам."
Схопила нас журба, а нині косить —
відав на розтин скривдженим вікам.
Ми в метушні ховаємось від світла,
яке постійно ллється із небес,
щоб радістю у нашім серці квітло,
щоб кожен з нас, не вмерши вже воскрес!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883729
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.07.2020
автор: Олег Крушельницький