У кожного в цім світі власний світ,
у кожного із вікон своє сонце...
Комусь важливо бачити політ,
комусь летіти... Інші, незнайомці,
у своїм світі вічне щось несуть
і мабуть їм від того таки сила...
Бач, маю думку, виростають крила,
коли твій світ знайде у чомусь суть.
Хтось має світ молитви й сповідань,
у іншого прокляття і зневіра,
і він не знає тому всьому міри,
і кожен ворог... Хтось шукає грань
серед зірок і чисел, все рахує.
Бо світ такий - чатує свою лань...
І скільки ще світів таких існує?
Хтось світ наповнив квітами. Вони
дарують втіху, і краса довкола
зімкнулась тихо в неосяжне коло
та не бентежить подих від зими.
Одним важливий спокій за столом,
а інших тішить вкотре оковита
і байдуже, що зовсім драна свита,
що діти не огорнуті теплом.
Чийсь світ німий... Незримий серед фарб
та дух у нім змагається за право...
Він надихає! Та хіба ж цікаво,
комусь буденне, мати такий скарб.
Цей дивний світ у кожному вікні...
За безліччю дверей нові актори.
Світи чиїсь немислимі мені,
Комусь мої негадані простори.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883715
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.07.2020
автор: Людмила Мартиненко