(з циклу «Психологічні казки»)
Сьогодні зранку було неймовірно блакитне небо. І на ньому, як на порцеляновому блюді, смаколики рожевих хмаринок. Вірна прикмета, що щось таки має статися.
Неодмінно мало статися, бо вже багато днів я не бачила неба. Воно все було затягнуте суцільними ряднами сірих хмар. А тут раптом – Небо!!!
Що я робила під тим важким навислим шатром? Шукала вчорашні спогади про часи, коли на світанні два Поети пасли Пегасів на березі весняної нестримної ріки. Як я збирала з трав чисті роси, і намагалася скласти із них слово «кохання» на золотавому річковому піску… І як слово те все не складалося… А потім у цей райський куточок потрапили спалахи софітів з владного Олімпу… В їх нещадних променях діаманти рос перетворилися на острівці ілюзій… А ті декілька росинок, що залишилися на денці душі, більше не бажали світитися…
І от сьогодні Темний Пегас владно увірвався в мій Загублений Світ! Він притягнув мене до себе так, ніби все своє життя мав на те повне право. І дужими помахами крил розігнав той туман, що сірими буднями застилав горизонт.
Твої променисті очі вабили, манили, обіцяли і вимагали... Хіба ж я могла встояти під цим поглядом?... Далі було щось бурхливо-неймовірне, незбагнене, пронизуюче, хвилююче, здригався світ, і ми разом з ним, ми помирали і воскресали, і коли я казала собі «все, досить!», піднімалася нова, більш потужна хвиля!!!...
Зараз Ти спиш, любий. А я споглядаю вечірнє небо. Воно ще неймовірніше, ніж вранці. Глибокого темно-синього кольору. А одна частина на обрії – ніби сніжна завіса, що приховує нашу таємницю… Срібна половинка місяця уже росте – я це точно знаю! Бо до появи того яскравого світла, що райдужним колом розливається довкола планети, ми з Тобою таки доклали певних зусиль!
Струмочки прани, що проходять через мене, вібруючи в кожній клітині, посилають у простір пучок Енергії Життя. Ти спиш… На чолі блищать бісеринки поту… Цікаво, чи можна з них скласти слово «кохання»?...
Але вже час спочивати… Я подумаю про те завтра.
15.01.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883570
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.07.2020
автор: Ірина Лівобережна