Так звикли в голову і б'ють,
Хмільні слова жадоби, злості,
Де перевернеться усе,
Впаде на голову і скиглить,
Понурий світ людських казок,
Що жити краще, славно стало.
Де заховати гірку правду?
Камінням сипати на рани,
Щоб вік не бачити, не чути,
Тяжкого стогону і болю.
Але упасти не дають,
У серці вірою живуть,
Слова пригнічення і кари.
І все закрутиться навколо,
Нас проклинають, що ми хворі,
А ми сміємося із них,
Так звикли жити у канавах,
У смітниках шукати славу,
А чи щасливий діамант,
Розбагатіти на нічому,
Щасливим бути чи сумним,
В країні, де убили віру,
І насміялись над слабким.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883443
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.07.2020
автор: Ти не осліп