1
Бог – Дух;
Дух – добрий, святий:
де Бог – там добре.
Прийшовши з глибин,
Бог творить нас добрими;
іде в глибину –
маємо йти за Ним, задля добра;
отже, є неминучість творчих шукань Його.
Зупинитись неможливо, спрага до гірнього зро-стає, повинна зростати... Зупинятись творцеві в не-рішучості перед новим і незнаним неприпустимо.
Бо збільшиться відстань до Всевишнього, який є Шлях, Істина і Життя, значить, зменшаться в ній істина, любов і можливості шляху, які Бог подає для руху...
Не хочу мати на землі,
Ані на небі кращої отчизни,
Як Його серце,
бо тут все – приблизність:
І слуги, і раби, і королі, і плюралі...
Встаньмо, Син спас мене:
Та і не дав, щоб дух змалів!..
Возстаньмо: гляньмо кожен сам на себе...
Хіба надбання межиріч,
і ятерів, гостюг і берегів,
де вмре ще й Божа річ –
внесуть на Небо?
Якими, кровопивці хто,
заявитесь – нетребні...
Коли – Ріка любові – Діва, Її Син
і я... одну красу й любов!
одну красу й любов
зносять поети з Неба!..
А як – Краса?.. та слід кровавить
Точність! Потрібен дух...
Здай кров, як ти такий.
«Дай духа!»
«А здай кров!» і ції –
сточки...
«Дай духа!»
«І яка потрібна точність?»
«То в Небо пустите?»
«Та в Неї не «платочки»...
і ти, такий...»
«Долу, т е,–
опустять?» І – і – і – точка! а-а!
І точка– промінь – звідки
точність:
Про неї чули співаки...
Та спрага гірня не мине:
Сидиш і слухаєш прекраснії дурниці...
А...
разом всі – їли небесні полуниці...
А...
вдосконалювать – чомусь завжди мене!
Небесно їли, і так треба!..
Красо душевних протиріч,
Може – на писках ягоду тиснути треба?..
Що на обличчях? що – з облич??
Спокійно слухати поезію, що дихає Духом... гарно, в деяких місцях – вивертає кожухом... досить
кріпкі, мабуть, ви! Отже, співтворите, виникає ва-ше... і – будь-що не лякаєтесь труда сього! Викре-шуються іскри, а від тих – запалюється дух.
І – горіть... Наймудріша справа це. Стало вам добре... «Поезія страх смерті убива». Дух прийшов.
Отже, й називається так: життя за перевагою, благодать Духа, любов Бога, духовні енергії, вишнє полум’я, якому нема назви, і закріпачити його, а чи визначити неможливо, натхненність, яка шлях кладе вільно і вперше, спасіння в любов Бога...
Як сказав режисер Кучинський: все,що ми творчо звершуєм, всі здобутки врешті перетворюються, підіймаючись, – в Любов... В Любов Бога.
Дивлячись з висот – Любов Бога і веде нас, й творить здобутки: найвнутрішніші енергії – трансцендентні, тому просвітлюють все, дають повноту.
І знаємо: любов і покора волі Божій – те, що в чуванні і уважності знаходили і оберігали великі мужі і співтворці Бога... це і вчинило таких власне вели-кими. Хто із земнородних найбільший?
Починалось Духом в Діві,
Й завершиться Дівою...
Коли це не був правдивим?
Ні, – питаю,– я?
не був правдивим?
Лиш до Діви наближатись –
Зачинають слуги дяблові
гарчати...
(Душе, отже, досить тумкать,
кінчай пити з недотумками,
держи думку...)
В чому сила – з Христа слова?
У с м и р е н н і і в л ю б о в і, –
В тім,
чого не мають ці чортове...
хладні ходять та стужають
поклади мертвоголові!
оддадуть все –
ріки – брови,
мертвість газу – скучність мови...
все, мільярди! цих – і всіх,
знатних – сірих, мудреців –
і ріку крові...
щоб забув – десь Дух-Огень!!
і Марія! – Богоплід,
найбільший і найвищий плід Його,
Огня-Любові!!!
То невротичнії, то – нервотичні
жучать міста
та жало думки злої– в нерви
другам тичуть: щоб газ
ішов –шкварчав
паралітичний!! –
ого досягнення...
Інакше й не угріємось, – так кажуть...
нащо Марія?
То, душе, не зумкай...
Ти зрозуміла?
найважливіш – тримати думку
і до огня любові
піднімати...
й підніматись–
огнем, в Огні!
Огонь підхопить
і посилить Божа Мати.
В любові Божій зникають страхи, надзвичайно важливим це є . Творчість з любові – світла . Вона приносить первинну Радість... яка є завжди – і з глибин все просвічує, й дихає... Варто тільки торкнутись її мистецтвом і поезією, чи молитвою...
Твір справжній – молитовний рух світлого духу в серці і душі!.. Що буде добрим і смиренномудрим сказати зараз?
Довіртесь тепер Божій Матері... Земною була, пройшла всі шляхи життя з Духом Святим, пізнала земне й небесне, найбільш настраждалась, стала Царицею в Небі, Іпостасна Особа: єдина до кінця виповнена в Тройці і поставлена між творінням і Творцем для спасіння й допомоги всім,– і тим, кого більш ніхто й не спасає. Чому це так? Вона знає – як допомогти кожній особистості, як кого вести.
Іти нам всім разом, нікого не лишаючи, а Божі натхнення поетів, як мовили і святі –це жах і видіння!! Генії від Бог-Сина – це страшне, бо – надлюд-ське... Це – незнане. Божа Мати, наша натхненниця – знає все і допоможе. Увага: надзвичайна важливість моменту цього!
Християнські богослови і письменники не завжди сприймали думки, особистий духовний досвід (хто не мав того – не усвідомить) і твори один другого...
Страшніше: Церква не помічає гниття свого – саме через це, звідси роз’єднаність і нецільність в онтології богослів’я (точка, до якої слід прикласти сили, – тут вирішення і відповідь Церкви світові тотальности і глобалізму).
Вкотре ставить Східна Церква перед собою – і не дає відповіді, як то колись давали Собори, – на глобалізм, секуляризм, неоновлення культур світу, не-єдність богослів’я ,«науковість» його і т.ін. Без внутрішнього єднання богослівського Західна і Східна Церкви не зможуть об’єднатись, єднання зовнішнє – політичне, відомо від кого. Прекрасно ж! – являється велич творіння Божого і Велич Бога Великого: прекрасно! – ще гукнула велично й відгукнулась одвічна колізія й нота:
в старозавітніх – це протистояння пророків і ле-вітів, ще й неприйняття обіцяного Примирителя лагідного Ісуса Христа з повнотою Одкровення – саме законними церковниками;
далі – тривалий шлях драматичних шукань природ Тройці і Її Іпостасей в необхідній і неминучій боротьбі прийнятого – з одкровеннями (самороз-криття Святої Тройці і Промислу, відповіді Соборів – шлях преображення земного космосу в Царство Небесне в умовах, що змінились);
нині ж, при здрібнінні і безликості «маси» світу, що зрадила душі свої і померлих, і душі ненароджених, – те саме: боротьба керівників різних Церков, «насиджених» прийнятістю – з мучениками і їх відкриттями, з інакшими способами життя, дарами, інакшими діями благодаті й видами її: джерело ж всіх – Дух Христів.
Яке серце не почує: належить мученикам – чи не належить єднатись, спілкуватись, обмінюватись і збагачуватись? Христос діє, творить! Геніями діє своїми.
Одкровення з’єднання Він дає. Священниками, монахами, творцями в миру. І бійтесь Бог-Слова...
Тут же прямо і сміливо бачте: так було і буде: Фавор, Христос, преображенний в світлі Слави, а біля Нього – Ілля і Мойсей (ясно)... законодавач і сильний духом пророк.
Отець свідчить: Його слухайте. Він об’єднувач в Собі, тож освітить, дасть хід і шлях всім. Не треба нічого додавати. «Блаженний ти, Симоне...»
Щасливий – хто з любові сильної (!) до Христа
сповідує Бог-Слово: бо прийме найтонше, найвнутрішніше; інші – отримає кожен те і стільки, яким і наскільки є. Як любить Ісуса, а Він зробив готовим вмістити.
В слові є і воля Христова, і розум, і любов. Є – то є. Невідоме й незнане.
Нове, воно і є новим тому, що – за межами відомого.
В межах відомих речей – вже знане; піввідоме – частково згенероване, принесене з проникнень до Божого світу чи Царства Небес. В межах піввідомого – творять обдарованості, таланти, зате і воля й свобода – в обмеженні.
Цариця Небесна подає одкровення і дари – поза знаним. Відкриття стає в суперечність із загально-прийнятістю: природа цього здорова: так і повинно бути при вдосконаленні, цього уникнути чи обминути – неможливо.
Увага! Гряде крушіння, трощення стереотипів, міфів, личин, застарілостей з минулого! Тримайтесь за Діву-Матір: передчуйте, в трощенні всіх масок який настає жах... Що ж, насправді так!
Спосіб творчого Христового генія – розсування загорож, долання бар’єрів, несвятої невигостреності всіх, нещадне розтрощування обмежень, розбиван-ня всіх детермінованих мозковим досвідом масок,
безнадійних самих по собі;
конфронтація з соціумом в «істинах останніх інстанцій» – в стереотипах і мі-фах... І небувала воля в творчім польоті, свобода – «божевільна» як для земних! – траєкторія вільного польоту в люблячім служінні Ісусу Христу і Святому Духові! – і плоди! плоди! плоди! –просвітлюючі, що оправдовують траєкторії і людські таланти: вся творчість – молитва-життя, і все життя – творчість!..
Завжди в молитовнім духові – і в матеріалі глибин. В чуванні і тверезінні ума – в серці християнськім. І виховання не має меж... Нема меж служінню Христу. І в самому носії Христового генія розлом навичок з культур: найважча боротьба – з собою, ороговілим: з нечулістю внутрішньої людини... І з невидимим зовнішнім, котре зв’язує застарілу природу...
Інколи носій генія світського каже: «Щось Бог дрімає, піду і я подрімаю...». Не треба вірити цьому! Всякий геній – геній скрізь: завжди в жахливій гли-бині і в висоті зосередження духу! Лише: Христовий геній найкраще чує Христа і Матір, а геній мирський, в своєму роді, – особливо знає хитрий демос-народ... тому так хитро й каже...
Духовний геній тяжіє до духа Христового!
2
Дух Святий не прийде в пристрасну душу назавжди... можливо – відвідає. Він – благий, омолоджуючий, творчий, готує все. Видів благодаті – багато. Благодать в священиків – одна, в ченців – інша, у творців в миру – ще інша. Та джерело їх одне – Дух з Небес.
Непорозуміння були? Були, і будуть ще страшніші, чим світ далі від Хреста і Христа... І від сильних духом і любов’ю геніїв.
Чим, не змовляючись, засвідчили святі і творці правдивість шляху апофатичного – шляху геніїв: за-перечення і відкидання земного досвіду, позитивізму (за принципом: «не те», «не те»...)? Подивіться: різні за складом, в різних і в чомусь протилежних служіннях: ісіхаст Йосип з Афону з даром незламної волі і тілесної чистоти; поет Томас Еліот; священ-ник-богослов Олександр Шмеман; наставник акторів і духовний керівник Гротовський... Чим засвідчили? – терпінням, покорою жахній вибраності, смиренням перед Всевишньою волею, безперечною любов’ю до людей, довірою до внутрішнього чуття шляху, що витікав з Духа і їх служінь – з їх ремесла...
За життя їх переслідували сучасники, звинувачували, як завжди, в «прелесті», в незрозумілості аж до шоку, в конфронтації з соціумами і особливо – з державними керівництвами, і смішними, обслуговуючими академічними авторитетами... («чернь» з «черню»: подібне до подібного.) Чому їх всіх однаково підозрювали і в кінці життя неминуче визнавали?
Вони йшли, як казав Ісус, до кінця. Були мучениками духу. Бога слухали і творче служіння, – не тих, що не мали їхнього унікального і неповторного вміння з практики і залишились далеко позаду... Застосували розум– як просив Павло!! – на ділі... Перевіряли все і тримались кращого – у зв’язку з Вишнім.
Бог любов’ю веде всіх. Правильно зробити душу гарною і робити ту роботу, яку Бог хоче, а не іншу.
І як Бог хоче – а не інакше.
Тільки Христос і літургії з причастям вкажуть...
Ще дивімося: чернецтво, поезія, богослів’я, мистецтво театру – а шлях єднання з Богом в любові, молитві і творчості однаковий: апофатичний, – мучеників з геніями... І тому однакові небезпеки і пастки: у відходах занадто «вліво» чи «вправо» від шляху царського: при «лівизні» фальш основна – абсолютизація форми; а в «правизні» – надмірна деформованість змісту.
Абсолю-тизація форми – і появляються хвороби ці: побутовізм, необновлюваність розуму, земність, зупинка на ідеалізації минулого, старообрядність, загнивання в формалізмі, одягання личин і безвихідь лже-смирення! втікання від життя, лінь і небачення...
Переважання змісту методом нищення форм – і хворіють в деформаціях: харизматики всіх відтінків, частково сюрреалізм, що сповзає до безбуттєвості, низька музика, що нищить самозахист живого, різновиди живопису, що в’язнуть в земному менталі, а все – на шкоду здоров’ю і Церкві: преображенню в Царство Небесне – «тут і зараз»... і чи потрібно ще для небесно мудрих?
В словниках і свідомостях християнських народів безформне – це: огидне, нечисте, бридке, неподібне. Лик духу не просвічує в творчості і в обличчях цих, що в пастках: від порушень проти ладу Духа – личини і безликість... Самі винуваті, не Бог, що і видно...
Глибинні зв’язки і відповідності є – як між змістом і формою, так і, що менш знайоме всім, між видимим і невидимим боками цілого світу Божого. Високий зміст може і приймає відповідну тонку форму, грубої – уникає. І талантам є необхідність поступово вдосконалюватися...
«Найвище отримає від Бога той, хто готовий отримати» (св. І.Золотоуст).
І з поміччю Бог-Слова, внутрішнім серцем втримуватиме як дар духовний геній, убезпечуватиме співдержання (содержание).
Це – цільність в серці з Христом. І – вже серйозна розмова. Це, хай Бог дозволить сказати, близько до спасіння... Бо весь світ витончено хворий половинчатістю, нерішучістю, погордою, ще й роздвоєнням душі! Бо не бажають підкорити розум земний – духові, цареві істинному, аби не зцілитись...
Коли людина зцілена, Христу є через що дати любов. Як не краде і не приміряє чужу цільність...
Хворий світ рідко прощає спасительне уздоровлення і талантам, бо хотів би, щоб все хворіло, як він... Маймо небесну мудрість, друзі! Що є це – близьке до патології – роздвоєння керівників?
Маємо політиків і тих, хто дає будь-чому і всьому наукове «забезпечення»? (Кому слід від благодаті, ті знають в них міру спущеності до ризику незворотніх змін...).
По-богослівськи: іпостась особистості не справляється з усіями (усії –природи) фрагментарними і отемненими, а вона покликана іпостазувати їх: просвітлювати і зцілювати душу і всю людину в цільність-здоров’я. Тільки духовна душа є вперше здоровою (початок цього – з’єднання Христом очищеного розуму з серцем внутрішньої людини), тому захворювання і навіть «перекоси» вже не загрожують душі духовній, лише – душевній...
Духовній душі є небезпека – зарозумітись...
Головне – не опускатись поетам і митцям до політичних... Щоб не згубити духовні ведення і розсудливість.
В упалого світу виходу нема. Вихід один – у «вертикаль»: у внутрішню людину до Бога Христа. В Христі лише свобода. З практики мовлю все.
3
Хто керує світом? Це – «бабукуваті», як точно називають один другого «керівники» світу... Не знають лише що робити з собою. Світло з грунту не засяє. В керівниках – актори, офіцери, різні схоласти площиннолобі... нема Невських... Є диявол, торжествує – де в душах і країнах покинули Христа... Який народ – така й церква...й сила віри.
Церква виявляється безсилою, бо не має змоги, через сварки й нелюбов, назвати речі своїми іменами.
Робить це в силу професії поет духовний. Хочу я цього? Ні. Дяка Богу – воцерковлений Христом розум...З вишнього – не в доведеннях: або не загоряється душа, або – загоряється.
Духовний геній і Любов Божа (духовна енергія зсередини) запалюють дух, очищують серце і ум і знаходять в Христі шлях – свободи і любові, і життя в Волі Божій. Що готове загорітись – зрушується благодаттю Духа; без благодаті – не загориться й не зрушиться ніщо; і говорити що-небудь нема сенсу.
Тому: як відрізнити досконалого від середнього? Досконалий говорить з благодаті: що хоче благодать, тільки те говорить. Тому благодатній творчості генія з Христом слід очікувати протистоянь від озлоблених і інтелігентних, які в жахливо тонкій пастці, без Церкви – непоборній. І від добропоряд-но-інерційних, бо, знаєте, треба трохи часу на просвітлення свідомості, подолання своїх «плоті, світу і диявола». Милосердіє потрібне до всіх, і генія не зупинити... Нині Бог не в центрі всього життя, і Церква розгубилась з одвітом на тотальну світськість, все і всі в підмінах, вільно чи невільно – в грісі; але і міфи, до цих пір нездоланні, – теж в «перемеленні»...
То для знаючих прояснішає: це і є найпрекрасніший момент для геніїв!..
Пробиватись в незнане і нове! Оновлювати найперше себе: щедрість душі, розуму і серця! Підривати вражені загибеллю культури світу(підмінених –виводити в правдиве світло), – вперше знаходити правдиву картину світу Божого! Поставити культури перед лицем Всевишнього, Він їх виповнює. Христом оновити культури – це поставити Бога в центр життя знову!..
«...щоби Вишнєє начало
частіше нас перемагало –
щоб ми росли Йому в одвіт!»
(Томас Еліот)
Просвіти і прориви є. Христос переможе в культурі, шляху назад нема і іншої перемоги у світу нема... Він вважав за потрібне бути «в контексті» існуючих культур, що і явив своїм прикладом життя і слова, коли ходив по землі: безпорочна і безгрішна, лагідна і смиренна, любляча людина...
Ви совість маєте? Він же сказав: присланий спасти душі і світ цей Отцю, що на Небі. Не заневолити в загибелі, а спасти всіх з любові до нас... Мова не про єдине земне царство з Антихристом, спробу чого показали Іоану... Бо в Царство Небесне спасе Ісус Христос вже після Антихристових спроб! ( Як нас б’є сатана за правду!!..)
Іншими словами: Христос іманентний в трансцендентності і трансцендентний до іманентного: Він як найвнутрішніший рухає і свободу, і творчість, і всі культури – до Себе.
Так і Богородиця Марія не відмовила жодній мусульманці – коли та просила за щось, від чого не втримати сліз... і з огляду, що гинуть явно – й надалі не відмовить!
Вище ж не може нижчого згіршити чи відкинуть: то ж Небо – протилежне всьому земному... й отемненості розуму також!
Розум без Христа – що є? неповнота, невдячність, бо не знає Бога прямо – єднанням. Тому «мнєнія» непробивні: засліпленість розуму собою, незнання своєї немічності і звідси – гордість! людина «мозково щаслива»... і куди й чого рухатись? Все складнощі, безрадісність і страхи! (Без Христа...) Найгірше – що не помічається нічого. Ні в собі, ні в світі, ні в богословії Христовім.
Сатана сьогодні впевнений дуже; без Христа ніщо не можливо, релігії без Ісуса – ляльки обрядові.
Де вихід? Якраз в Євхаристії відбувається найповніше те, що і в оновленні культур і мистецтв: пробивання шкаралущ, знімання отемнень, проливання нового світла на суть речей і здіймання всього перед очі Бога Христа, і – далі – таємниця зцілень у Вищому світлі.
Простота, мир, радість, любов. (Протилежне від’єднаним від Бога.)
Що свідчить про підйом віруючого? – бачиться все у світлі вищому і збільшується милосердя й любов. Це Христос укорінюється в серці і душі, і як Бог проявляється світлом і теплом духовним, тобто – Правдою і Любов’ю. І нічого ніхто не зможе заперечити віруючим на практиці, як Він і казав. Та потрібно обов’язково все підносити пошуковим «вибухом» лише до Христа – не до абстракції чи транс-цендентності якогось Розуму в Космосі.
Бо варвар лише нищить, не споглядає і не співтворить Богу, не живе творчо в тайні Літургії і радості причастя-єднання-пізнання Христа, як віруючі і творчі митці.
Співтворчість в цій книзі вища, ніж в попередній трилогії «Руки Теурга». Слово являє – я передаю. Це основне. І не до «проблем» Церкви. Христос не окраде: хай генії мирські не остерігаються. І серце Богородиці більше, ніж всі релігії і культури, – з практики, не зменшить Вічна Діва «семипільних»!!
Бог явив небувале в одній точці. Божий Задум неухильний і послідовний: якщо «наукове» богослів’я частин Церков і Розум Соборний не відповідатиме Задуму Бога і Матері, ви закінчите самі думку: Церква робитиме роботу варвара... А як же сповідування віри??..
Ви ж мали б розум, якби почули: мова про більше, ніж я... З Христовим генієм – Христовий шлях. Прожити цільне життя – і як прожити! – щоб отри-мати його. Шлях – на якому темне в нас піддається просвітленню, – це процес, рух, втримання досягненого і подарованого. Виходим за обмеження, просвітленням виявляєм «дірки», «гачки» і пустоти, зцілює Христос, дарує повноту, в повноту Радости Господа ввійдемо, і вже входимо.
Вибух духовно-еволюційний гряде.
Царські священники і поети почули.
Здогадаєтесь? щось негарне з вами, якщо не любите беззавітно й до самозабуття Ісуса!
Що це – не любити єдину Боголюдину, Спасителя всіх?? Себе любити в Церкві?
Зірочки, зірочки, так на небі
багато, багато!
З середин Світло – із Розп’ятого світу
до менш розп’ятого
квіти довжаться в губи
зорі довжаться в губи
серця довжаться –
хто нас полюбить
Зірочки і серця!
так на Небі багато!
Нас бо любить – усіх –
Всепочаток...
7 липня 2008, день Великого Іоана –
Предтечі і Хрестителя Христового
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883409
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.07.2020
автор: Шевчук Ігор Степанович