Щосекунди помираю як листок на дубі,
восени що впав. Зеленим був на дубі чубом...
Був зеленим й я, ну а тепер як лист зів'ялий.
Частинкой купи став, що ви колись сміттям назвали.
Двірник допалить папірос - бичок закине, жаром
утворить попіл, вкриє землю чорно-білим шаром.
Хай вітер другом ліпшим стане бо тепер я вільний.
На дереві був необачним, став сміттям - став пильним.
Тепер я досвід, річ в собі, я емперична сутність!
Хоч мрії є, бажання є, та тіло лиш відсутнє...
Одна надія, що сіяч з свого путі не зверне:
де попіл мій упав закине поряд файні зерна.
І буду я, і буде світ, і буду я зеленим -
до неба віти простягну березою чи кленом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883107
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.07.2020
автор: Бог Обману