Дощовий пантеон животворний!
Стін прозору не знала рука...
А дзвіниць громоводу кордонів -
не було..., не буває..., нема!
День встає... Міцно, тихо ступає,-
після ночі, напоєний сил...
Не бува. Не було і немає,-
днів таких, що без позначки див!
Зелен-зелено, зростом у небо,-
древні сходи вершистих лісів...
Пілігрими..., прочани..., аскети,-
ми в щоденнім зростанні світів!
Пантеон розростається небом...
Його затінок - крижмо полів.
Розливається, шириться степом
дух свободи безсмертних птахів!
14.07.2020р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882954
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.07.2020
автор: Іванюк Ірина