Давно тобою занедужав.
Та як тобою не божись –
життя летить повз тебе, Буже,
а ти – так сам собі й біжиш.
Ніщо вже нам не допоможе,
лиш білий, пінний шум брояк.*
Життя летить. Ти ж плинеш, Боже,**
бо в тебе плинність є своя.
Бо в тебе був і є свій танець.
Бо в тебе вічність на чолі.
Спадає повагом Гіпаніс.
Ми – поруч – темні, наче ліс.
Татари, греки, скіфи, готи...
А ти, нескорений Ак-су,
повз наші болі і турботи
несеш вікам свою красу.
Ген закопилив гордий Пугач
на острів Ґардовий губу.
А ти вируєш, наче туга,
єдиним звуком в серці: "Буг".
А ти – потуга, в скелі вбрана.
Ти – ще не дібрані слова.
В граніт віки скувала Брама.
Мовчить оглушливо Сова.***
І хто підкаже: хто ми, де ми?
Куди плисти? В яку із бухт?
Лиш ти, далекий і Південний,
шумиш і надиш, кревний Буг.
© Сашко Обрій.
* "броя́ка", у множині "брояки" — місцева назва, характерна лише для Побужжя та Дністра, означає елемент річкового перекату або ж сам перекат.
* Бог, Гіпаніс, Ак-су — попередні назви Південного Бугу (слов'янська, грецька, турецька)
*** Пугач, Брама, Сова — скелі в урочищі Ґард, поблизу острова Ґардовий.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882845
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.07.2020
автор: Олександр Обрій