Краплина лине
у линві нового дня.
Світова діжка
Сповнилася
водою дощовою,
Зоряного світу ,
ладу і чини до життя.
Як провісник проникає в серце пісней ,
Так і краплина жива лине провісницей
Капелиці та водограю з неба сил,
яких дає земля.
Розкуте небо не спочине ,допоки
Не родиться поле роду із новим ім’ям.
Невтомна праця чекає на людей
Нового року календаря.
Живий потік космічної енергії
Насичує повінь розуму
та зоряного тіла людини.
Велетенської людини Першобога.
Нашого праобразу живого
Слов’янського живого чоловіка
Велес-Ра. Перуна. Стрибога.
Сварога. Святовида. Трива його пробудження.
Змійовий важель, тобто древній культ
Слов’ян не спочива, він пробудився і чекає
Відродження зела. Добра чини і дочини суті.
Радогощ , веселощі всіх календарних свят
Одразу справдяться на покуті всієї мрії української
у линві краплини цієї нового вимірку -
часу перебудови душ і Пробудження душі.
Нового віку ери Вовка-волхва.
З талої води морозу від зими лютуючої
безпамятства ворогуючого
нас врятують: Розум, живе тіло, жало серця і краплина
пам’яті про світ живих людей.
Пробудження таки настало. Першопоток. Першовиток. Свиток.
Початок мислі, народження душі живої нової ДНК нового
Возвістив не ангел, не архангел, і не архистратиг.
Людина, не пророк. Чоловік, майже як Адам,
Припав до яблука від змія пізнав зерцало,
То Суть життя, буття як наготу свою.
Призначення. Потік
І суть. В апокрифі дивився сам.
Та память взяв свою в бога, і сам богом став.
Лише на мить. І знову втратив память. Аж коли
Знову не прокинувся у льоді кришталевім.
Коли прозвучав сигнал сурми військ ангельських
Людських його сил замало стало
Проти їхніх всіх.
Закричала тоді людина наша
Герой та вождь русичів в ім‘ я Бус Белояр.
Не бог все сотворив- то я, кохаючи тебе,
Моя прекрасне Леле. Казав він перед смертю-
В цьому хочу тобі зізнатись я.
Я пам’яті останньої і стрижень і опора.
Нас винищать, нас мало. Руськолан-слов’ян,
Тримаючих зерцало, нас проклянуть і Захоронять.
Пам’ять винищать, забудуть. Ти же
Запамятай назавжи , що–ми творці , ми не раби,
Слов’яни ми. Могутні діти від титана
Велетня могутнього сини.
З великих русів та сарматів роду.
Прокляли нас вороже…
І ніколи ми не були рабами…
Живими лише були.
У мирі, злагоді жили.
Сміялись ми над лихом. Хоробрості сини.
Ортани ми. Від роду київ ми вели ceбе.
Своє начало. Перша крапка, що є важель
на карті Сонця і Землі.Камінь.
Який Мередіан живих пісень несе.
Безсмертну пам’ять мов ключ в себе вміщає.
Суть часів, хребець всіх знань предавніх,
Від пращура той голос линви -нить преривчаста.
Персею ту нитку надала Аріадна діва.
Я же….скіф-орач…. Орій, ортій….я--- Плугатар,
Діяч, співа поет Бояне про Буса й плаче,
Серце рветься в Руса старого - спомин давніх часів
тримаю в серці, горя плач мені рве, розриває
хижим звірем ненависті груди…
аааа…..
Той крик і зараз бринить
у мене в почуттях…
неначе струни натяг болю, руїни
Печальної та страшної доби..
Страхітлива примара звуку пербільшена і дотепер
У мене викликає переляк, жах та сум….
І от знову поведу розмову про давнину,
Що дивиною вдається нам тепер…
Силу зірок не знаємо ми зараз,
А в ті далекії роки, ще до потопа
Ми - славнії сини і дочки Європи,
Суть тому слов’яни-не раби,
Знали живі витоки свої,
Володіли колись своїм живим пізнанням –
Жезлом , києм, куявою-уявою живой
Творили світ, зачин, потік.
Як пісня линув він.
В Той славний вік слов’ян. Золотий.
І світ ми сотворили цей.
Це ми, слов’яни, орії, та руськолани, зіркові діти так
Створили Всесвіт, рунів, алфавіт первинний
Наш світ живих ідей, язика-мову
Були ми браття, люди, язичниками стали
Через прокляття рокове скрижалів наших чистих
Мов сльоза їх чинність, важель нині-крапля в морі
Знань передковічних. Горе…
Кий, Хорив і Щек у мірі - наші ватажки були по карті нас вели буття.
Без каяття на серці , без остороги перед ворогом,
Ніколи не знали зради, жалю до себе, п’янства та крадійства.
Життя та смерті знали межу.
Чесні, високочолі люди честі й мислі ми. Долі улюбленці завжди.
Провідці, троянці, співці билинні, запорожці, козарлюги,
Сини славні - ми українці…славнії сини слов’яни, люди-
Древляни, русичи , поляни - витязі Руси- свитяги, шукали, долі ми,
Коли аж раптом загубили волю.
ПЕРУН НАМ БУВ ЗА БАТЬКА. Борисфен за діда.
Знав він всі премудрості українскої землі, земні,
Та нас навчив всього того,
що знали ми скіфи-орачі, плугатарі та кінні.
На Змія Перун обертався в нічний час,
про що легенду склали ми і передали
в Києва золоту добу ,
наріжний камінь заклали
в память нашу, в його ім’я. Храм древній. Баня.
Аруна, арій рід вели , вед та рун рід. Із роду в рід.
На камінь. Скрижаль записували знання свої.
Любави, Пристрасті сини та Лади.
У князя Кия вірили ортани-ми,
У Кия- змія та змієві вали. Тобто пам’ять мали.
Пішов він скоро від нас у небо,
Лише на небі зоряний слід
За ним залишився в сузірї Лебідь.
Сказав, так треба. І зайнявся вогняним дощем перехідним.
І щез…
А потім і вона сама прийшла до нас,
У зоряному плащі летіла, жінка праматір Жива Лебідь.
Живий образ Гамаюн , птиця діва,
Русява дівчина з волоссям попелястим,
З імли рождалась і в памяті трималась так
В сузір’ї своїм .Лебідь- праобраз наш сварожий. Сва.
Відвічний Роду Слава та Жива «Отрута», «Рута»-мати,
Нетлінна память. Книга стерта ожила
В її очах знову. Дніпра прадочка,
Амазонка-діва, смілива. Княгиня - натхнена київська легиня
Гіперборейка, нетлінна Лебідь, Берегиня Роду, бо жива.
Із місяцем в очах полумя’ного погляду свого.
Купава, Леля, багатоіменна - мрія провідного тата Роду-Кия.
Він Арія закон та веди в руни укладавши,
В історію ввійшов, в оту, що поламавши, не знаємо доскону,
Щезлу, вимершу, ту допотопа, прототонну, праслов’янську.
Із зірок, на возі –перевозом Діва пресвятая йшла по дорозі
Молочним Шляхом, Стожари обминаючи,
Юпітер і Сатурн вертаючи, Лебідь, птиця Сва.
Себе обороняючи, оберігаючи від Зла.
Океан був в її очах блакитних,
Голубий вимір новий, глибинний,
І другий, жіночий потік і місток у джерело
Живе бездонне. Некороноване труною.
Вічне, справжнє, що ніколи не помре. Душа
Всесвіту навколо храм веселковий поставила
Всім образам, так серцю рідним і живим,
за чистоти взірець та Яви.
Що пам’ятаємо усім і в памяті тримаємо.
В противагу чоловічим поглядам тривожним
Та збентеженим усим творінням світу,
Що відбувалося навколо. Зоряно та світло.
Привітно. Радісно так стало від творіння душі
Всесвіту в слов’ян.
Впевненість - ось те слово,
що надала натхненням жінка нам.
І українське слово принесла віршем,
По кроках у звучанні гармонік-нот.
Уста живі, і руки творчі молодість
Несли, жагу, принаду до речей буття.
Сонце запалила нове і в одязі новім
Разом із сонцем кожен рік являлась потім
На сонячних вітрилах зоряного човника-маяка.
Зіркою предслави, спокою, наснагу та добробут для
живих сердець, осель і хат несла. Звучала танком.
Пісенним зачином князівських саг.
Нам як Берегиня Родів сарматів-скіфів і свят щедрих.
Правда була там. Руська Правда в українцій дочці
Починалась всесвітом , буттям у точці Прароду нам.
Дорога, дорога, зоряна та стоока, виднокола, коляда
Всім , щастя та здоровья. Ясьм вам.
(А зараз чорне стало білим…)
І Борисфен і з Ладой народились
І слава словом засвітилась зіркою
На честь в ім’я богам-родам найстаршим.
Першим, коло врат стоявшим
шлях до зірок людям у долонях відкриваючи.
Слава! Славимо вам! Люди.
Герої. Ватажки. Князі та княгині.
Ви – витязі із перших,
Що стезю проклали з гори в низ
З висот орбіт незнаних,
В Межгалактичних космічних переходах
Провід очолили ви нас– і Київ-перевоз
- на землі поставили, як місто людне-город,
як стовб світла, що не погас. В ім ‘я Кия. Сина Землі.
Як світоч, як зірка, кіл незримий , навколо
якої небо обертається та час.
Мов сонце те зелене пізнань усіх можливих та живих,
Як календар сузір’я вселенський,
коло встановили, та браму часу
міжзоряного Взаємозвязку.
Перетин всіх часів простору й карт
Та сил людських і надприродних,
заховавши в символ кия. Магію життя вкладаючи,
В творця символ, булаву гетьмана, силу
Покоління й славу місток майбуття єднаючи.
Заснували город-сад. Київ.
Прадавня слава в ньом була.
Дорога простягалася від нього
У зірковий храм.
А тут у відображенні зірок -
палаш-палац княжий Кия князя
і княгині.
У Кия дім прекрасний, Предслава,
човен вітрильник у зіркових просторах
линув у міжзоряному часі,
торував і закладав новий час й вагу.
Долав свій непростий у тьмяних
роках та мріях живих з буття шлях.
і знову в рідний дім , зірковий-
повертався із добрим урожаєм думок
зоряних та охочих справ, свят, хліба, снаг
творчих, пов’язаних з земним життям
не на словах, а в образах, крилатий птах утілював.
Корабель Мрій долаючи всесвітній космічний вимір
Вилетів . У Світло.
Вирушав Альтор, у вигадку життя та долі,
дочини крок долаючи.
Долю зірок скликаючи, дитя- мрію вертаючи,
Нам захисний шатро складаючи,
Негоди проганяючи від планети всія.
Землі всієї нарікаючи новим живим ім’ям Ордан.
Від суті Кия та від її живих людей в ім’я Арія роду.
Праобрази суть наші боги людьми залишені були у кругу.
Сузір’я плин змінився з тих порог.
Того живі всі відійшли в острог.
Лише зерцало миті ще вертало тим,
хто ще залишився на землі при памяті живих
про минуле й місію , та мрію,
задля якої ми прийшли творити світ цей,
на Землю. Свій рідний та живий поріг. Живу оселю.
Потік - Джерела відлік.
Пройшли століття і віки,
Забулись віщі справи,
Не розуміли ми,
чому ми народились в стайні.
Якщо найперші наші роди вийшли з сили,
З величи космічних подорожей і суті длань небес,
Зоряного човна Геркулес-Могути..та літер
Живих рун сердець сонця мислі ходу
І зв’язок з природою осягли і Космосу,
І тілесного буття земного плину
пізнали суті причин та істин.
Веліти багато літ пройшло…
Десятки мільярдів років.
Оновився Київ, заснованний на честь
Переходу в інший вимір-світ та
возу і візничого корабля неба Кия.
Кий - символ переходу з виміру до нас,
Прийдешнього до виміру нових
небесних зіркових карт та врат,
На небі втілених у образи сузірій
- небесних прекрасних ліків з
перших тих людей тієї карти,
вектора стремління до життя,
у живих потоках варти часоліт живих,
Можливо, одних із нас.
Кий із пам’ятю на скроні,
Щек , Хорив і Либідь –не просто імена.
Які залишились в уяві історій
та часів, пам’яті людській (чомусь дуже дірявій),
Це легенда про стезею Праві, із
Наві в Яві пройти як і знов
потрапить на Той Шлях
зірковий Мрій, втілених в життя..
Пам’яті живої. Пригадати минуле все.
По правді…Без крові…горя..лих…голоду…
Війни..хвороб…
-Й досі пам’ятаю я.
« Я –Кий, я перший
Тобто Перун, Первоша…»
Багато віків й часів назад
казав колись давно я:
«Крізь віки століть
Зніміть вінки тернисті
Золоті осяйні зірки ви
зустрінете пречисті,
Побачите у небі темнім
дня і ночі з гори
Променисті луки квітів
наших пращурів живих.
На небозводі, смак вимріяних
доріг відчуєте І осягнете
думкою божественний
замислений почин
життя їх самих та ваших.
Боги ми були, згадайте,..
В небокраї Стожар загляньте,
Ще Молочний шлях висвітлює ту правду-суть,
Оріїв виток небес живих та Оріона світло!
Оріана-ордана-Нової зірки спалах, бачу…Агов..
Кричу.., лечу.., не плачу,.
Радію я…..!!!!!!!!!!!!
Народжується нова зоряна дитина-зірка
Нова мрія в літі світловому , в моїй землі та в пам’яті живій,
в новому вбранні живому (не гола, не боса, і не в стайні-лайні)
Це іде плащаниця їй,
І карта, і образ , лік живий по карті їй.
Беру я. Беру я Посаг їй.»
-«Це я.Це я іду.Це і я іду,
утіленая мрією до вас,
плину в зірках, роках, рікою пам’яті
в імені Берегиня Кия
та міста Києва - моста часів.
Мати жива я.
Наказ мій слухайте: живі ми всі»
…..Проста моя молитва за вас, ріднії мої.
Поважайте Кия, Арія рід, та Україну.
Моя душа нехай вам буде
світло, карта і призначення життя.
Люди. Пам’ятайте Мудрість.
Славу слов’янську. Силу. Волю до життя.
Хай буде так. Посох. Булава.»
Промовила та зникла. Нетлінний вічний образ жінки .
Український. Берегиня.
2 ч.
Сонце світлом обіймає,
В серці новий гімн звучить,
Кий вже очі відкриває
Буде слово говорить.
«Місто славне, ви кияни,-
Ви сини мої й дочки
Час прийшов вийти з стайні-
Честь і слово відновить.
Ваші предкі вам віддали
Мрію, Щастя і життя
Слава В Їхніх іменах,
І нетлінна пам’ять
що живітеме в віках.
Кий ім’я- то символ Слави
Мудрість – посох булава.
Символ істиного світла,
Іскри творіння життя,
Що на небі раєм є
Мрія та живе буття.
Що в душі твоїй палає
в серці мов вогонь горить
І до тебе промовляє
І в середині тремтить
Жар в оселі надихає
А вночі співочий птах
Словом людським говорить
в небі зірку закриляє
квітку барв в її очах.
Роду слава
Хай живе в віках..
Хай буде так.
Камінь.
….
3ч.
Кий у значенні жезл посох, булава - давній знак пращурів роду слов’ян- скіфів, які знали Веди* і не знали ще бібліїю. Сакральні знаки полусфери з кулею згори над нею і підкови –униз спрямовану над кулею уявляють собою Мирове дерево або Стовп Світловий- давні космогонічни поняття древніх про всесвіт.
В символах та значеннях йшла істина на землю через посвячених ведичних знавців- книжкарів Вселенської книги Вед-рун склавинів-венедів-антів-русичів, скіфів, протоукраїнців. Обереги у вигляді змія**- первісного культу, але на нашу думку не в змісті тварини, а як дещо більше- праобразу першої Людини, сааме в такому образі, що з давньослов’ янського ми перекладали Щек.
Щекавиця, на нашу думку – первісно гора поклоніння, а точніше вшановування -прославляння предка- Першої Людини , Змія. Про що свідчить найдавніший шар усної народної творчості – а саме казок , де головною діючою особою являється Змій Горинич.
Та оповідання і перекази про печеру Змія десь під Києвом (территоріально можливо мова іде про Змійові вали навколо Києва), який перетворювався в ночі на Людину і був князем- володарем Києва, але не в рангу громадської особи управи місцевого самоврядування, а як архаїчне божество, що свідчить про давність згадуваного тут персонажу казок та легенд праслов’ян. До речі , якщо ще раз підкреслити, що щек зі старослов. перекладається як змій, пращур, то Легенда про заснування Києва стає більш зрозумілою, розшифрованою. Оскільки мова іде про Кия ,Щека, Хорив і Либідь, тобто про ті три гори , які і були прадавніми змійовими валами, і згодом перемістилися в уяві казкарів аж за Київ.
_______
*володіли ведичними особливими знаннями та книгами, які не збереглися, дещо заходимо у книзі Велеса
** артефакти-знахідки при розкопках трипільського поселення , зокрема, наприклад,
бляшка прикраса, де зображено дві скручені клубком змії, схоже , можливо медальйон.
Можливе тлумачення цього артефакту, як символу в древніх, що зберігав (оберіг) рівновагу між чоловіком (перша змія клубком до центру медальйону і друга змія – жінка) в аналогії інь-янь (кит.) і жінкою
_______
Тоді більш цікавим видається і відома Легенда про заснування Києва, де Кий нібито цар Києва, колись був перевізником, а згодом князем київським, що дав розселення людей на цих територіально землях, знаних пізніше як Русь, Сарматія, Скіфія, Аратта, Астарта, де спокон-віків стали жити русічі-склавіни-слов яни-скіфи славниї сини Землі.
Як син світа Землі,
Захищав він Землю від зги та біди,
Захищав він Землю від навали вандалів,
Захищав від плюндрування.
Кий його було ім ‘я.
За подвиги присущі лише йому.
В миру він мав друге –Щека ім’я.
В образі змія являвся у силі своїй.
Піклувався про те, чого потребувала Земля. (автор. на основі книги Велеса)
За мудрість, пронісши крізь століття і віка,
Втілився у образ мудреця,
В храмі Джерела Вогня,
Перуна Вогнебога-
Бані у слов’ян.
Протохрам слов’янськой віри він побудував- Стожар по силі.
Оберігав нас на Десятинній,
Дитинка гора поряд стояла-
Мрію оберігала, плекала.
В пам'ять Кия князя.
В честь його ім’я..
І пронесла його славу,
Згадку на віки-віти, на століття
І у наш буремний час.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882497
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.07.2020
автор: lesya_lesya