Подріботіло, порясніло…
Ой, ні – в уяві це.
Тут сонце тягне із нас жили –
І це вбиває над усе.
Боялись вірусу, морозу,
Тепер погибель йде з жари…
І мимохіть підходять сльози…
А чом не жити б без жури?
Чомусь завжди штрикає в боки
Чи то життя, чи щось іще.
Не скільки щастя, як мороки!
А тут ще й сонце на земне!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882479
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.07.2020
автор: seroglazka