Як хочу відпустити цю пітьму!
Як розтискаю пальці і надії.
Але ніяк не можу, не дійму -
чомусь це нетримання ще не діє...
Чомусь усе ще вперто і навзнак
шнурує темінь щось туге у грудях,
а я впиратись півлихий мастак,
коли утому від знесили нудить.
Ну, йди пітьмо, іди собі, іди!
Туди, де ліс і гойні громовиці,
де мох росте і не ростуть гриби,
де гостро колють камінь чорні спиці.
Зречись мене, як я від тебе б'юсь!
Відчуй: уже наситилась доволі.
І хай нарешті в легкість переллюсь
пелюстками надії і любові.
6.07.20 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882165
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.07.2020
автор: Леся Геник