Куди поділось древніє село?
Піщані гори Ворскла омиває
Згубилось у віках, мов не було.
Старий Валун під сонечком дрімає.
Старий Валун обтесаний з боків
Він пам"ятає хати в білім цвіті,
І той млинок, що радісно гудів
І стиглі зерна все жував налиті.
А далі, там, на Замковій горі,
Де дозрівали медоносні трави,
І де внизу губились береги
З Куземина до самої Полтави
Лунали дзвони понад всі боки,
І над усім цім вимріяним краєм
Здіймалися козацькі корогви
Над Покровою, за святим звичаєм.
Старий Валун , обтесаний з боків,
Він з цього місця не зійде ніколи
Хранитель мудрості прадавніх днів
Куземинської древньої Покрови!
То ж Скелька поруч тут собі жила...
Тепер лиш вітер в здичавілих хатах.
Зажури тінь на все село лягла
І все гілки горіхові крилаті
Плоди дають, як тисячі років,
А мо і більш вони живуть на світі.
Старий Валун обтесаний з боків,
Купається у сонячнім кориті
Він пам"ятає все як тут було
І збереже цю пам"ять до пісчинки,
Лиш сонце все б світило у чоло
І напували росяні краплинки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882153
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.07.2020
автор: Тетяна Акименко