У весняному цвіті вишневий мій сад,
Ніжно, ніжно всміхається ранку.
Доторкає промінням його сонцепад
І в рожевім ховає серпанку.
Білі квіти, неначе біленька фата,
Прикриває у вишеньки личко.
Манить врода її, надзвичайна краса,
Хоча ростом вона невеличка.
Задивляється вітер на вроду оту,
Доторкнутись до неї боїться.
Пригорнувся б, та зі́б'є із квітів росу,
Тож чекає, що вишня всміхнеться.
А вона прислухається до голосів,
Що луною летять в піднебесся.
Не знаходить для вітру чомусь своїх слів,
Бо від нього тепла не діждеться...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881521
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.07.2020
автор: Тетяна Горобець (MERSEDES)