Вона, мабуть, ніколи не любила,
В душі у неї стільки зла,
Якщо й любила, то козла любила,
А може й заміж вийшла за козла.
У кожному вірші козли у неї,
Злоба і біль у неї у віршах,
Не відчуває гідності своєї,
У серці в неї поселився страх.
Я не кажу за ніжність і за ласку,
Усі вірші у неї, сум і біль,
А вона ж жінка, хоче вона казки,
Щоб чути слово добре звідусіль.
Неначе й віра є у її слові,
Та то, не віра, бо вона пуста,
Бо той, хто вірить в Господа Святого,
Не відкрива на гріх свої уста.
Бо той, хто любить Господа Святого,
Повинен ближнього, як Бога полюбить,
Якщо ж ти боляче людині робиш словом,
Це значить біс в душі в тебе сидить.
Якщо Господь створив тебе для чогось,
То будь достойним Господа Творця,
Ти викорчуй все зло із свого слова,
І будь християнином до кінця.
Я не образив віршем цим нікого,
Святий Господь в душі у мене є,
Ми всі є діти Господа Святого,
Відповідати ж будем за своє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881414
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.07.2020
автор: Амадей