Народе, народе, ти ніби сліпий –
Не бачиш, чи бачить не хочеш,
Не всі тобі віддані й вірні сини́,
Вітчизна комусь, комусь – гроші.
Хтось голову юну на фронті кладе,
Вмирає у серці з тобою,
А хтось з ворогами торгівлю веде,
Занапастивши цим волю…
Народе, народе, між тебе б’є клин
Твій ворог твоїми ж руками,
Своєї землі нерозумний ти син,
Не став ти єдиним з роками…
Зболіле питання всім душу гнітить:
Чому не по правді ведеться?
Нам, скіфів нащадкам у радості б жить,
Та нація в горі лиш б’ється…
То царське кріпацтво гнітило колись,
Прийшло за ним рабство колгоспне,
Забрали усе, обізвав «куркулі»,
Посіяли голод нато́мість…
Занадто багато нам випало бід
І всі вони не випадкові,
Коли розколовся наш київський рід,
Тоді вже розбилась основа…
Як син проти батька лукаво пішов,
Війною пішов брат на брата,
Відто́ді і горе у нас почалось –
Жадоба, нена́висть і зрада…
Якби ж безтолкові князе́ві сини
Триматися ра́зом зуміли,
В могутній країні сьогодні б жили,
І предків примножили б сили…
01.07.20
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881399
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.07.2020
автор: Галя Костенко