Тихо, повільно, вагомо
Землю покрили сніги.
Йду манівцями із дому.
Щезли хвороби, борги. . .
Чорний собачка за мною
Мовчки по снігу біжить.
Хоче щоб взяв із собою,
Чи попрощатись кортить?
Лагідне серце собаче
В душу вселяє печаль.
Мабуть, бажає удачі.
Мови не знає, на жаль.
Ворон кружляє над нами,
Каркає, як на біду,
Рипає сніг під ногами. . .
Нащо й куди я іду?
Песик вернувся по сліду,
Ворон кудись відлетів.
Мріють в пісках піраміди...
Я серед білих снігів.
Йду, а куди йду не знаю.
Стеляться полем сліди.
Йти так іти вже до краю --
Є ж десь Едемські сади!
О! Осінило -- згадав. . .
Думка скоріша за пташку:
Близько вже мрія-удав,
"Мрія"--
синонім до "пляшки". . .
.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881150
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.06.2020
автор: Mikl47