Гойдався вітер на осиці,
Листочки їй перебирав:
Біліший бік, немов із ситцю,
У тінь від сонечка ховав…
Вона ж, закохана, тремтіла,
І подавала ще гілки –
Торкався стовбура, мов тіла,
І мріяв про нові бруньки.
Так і живуть вони під сонцем –
Осика й вітер. Гомонять…
Дивлюсь частенько із віконця,
Й здається, що осика – я.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881071
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.06.2020
автор: Ганна Верес