На диво вродлива зросла вже верба.
На диво розквітла закохано в світ.
Знов віти хилила, та це не журба.
Завжди серед поля одна стоїть вік.
Вже зеленіє невтримно голова
Тож довго плакуча падала верба.
Безсильна, але була, мабуть, жива.
Схилялась з тріском. Злому вітру - ганьба.
Розгульно стиснув - біль страшенний завдав.
Побив її грім і зламав буревій.
У слід падіння сильний стогін звучав.
Щось обірвалось на опорі живій...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880957
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.06.2020
автор: Маг Грінчук