Не бійся світ цей кинути, мов скло...
Тавро страху знеслаблює, ламає!
Глянь, легко як фрегат суть сфер єднає.
І тільки тут - свободи досхочу!
Твої зігрію руки. - Не ослаб?
Довкруж тепер неприязна негода.
Сльоту твою теплом зцілити можна!
Застуду серця легше щоб здолав...
Поперду у нас прямі шляхи.
Та докорів й страху вони не зносять!
І, навіть, як не глянеш,...й не попрошу...
Плечем зіпрусь об міць душі-ріки
Твоєї.
Бо...
Тавра нема... Лиш вільний лет птахів!
Тривог бур"ян всихає під ногами...
Життя буде́ не склом, а буде - нами!
Мов велич крил фрегатів-кораблів!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880807
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.06.2020
автор: Іванюк Ірина