Зненацька сонця літній лик жаркий
Нестримно грізні хмари затуляють,
Темніє небо, сяючу блакить
Пітьма, що насувалась, поглинає.
Суцільним фронтом морок все покрив,
Стривожилась природа, стихли птáхи.
Безжально вітру сильного порив
Силкується гілки з дерев зірвати.
Ось першим залпом ударяє грім,
Відразу, як з відра, дощем линýло, –
Не видно неба… блискавок лиш тріск
І спалахи – по черзі з грому гулом.
І так же несподівано гроза
Стихає, як і почалася. Небо
Ясніє, рідше блискавки іскрять,
І гуркіт грому йде убік далеко.
У парках оживає знов життя,
Як перший промінь сонця проникає
Крізь щі́лину у хмурних небесах
Й в калюжах заіскриться і засяє.
Знов защебечуть радісно пташки,
Тварини вийдуть із своїх криївок,
А в лісі перші з’являться гриби, –
Початок літа й чарівних мандрівок.
09.06.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880685
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.06.2020
автор: Martsin Slavo